Чому примусове переміщення українців до росії є порушенням?

Автор: Усманов Юрій 29.11.2022 Оновлено: 30.11.2022

У світлі останніх подій в умовах міжнародного збройного конфлікту між рф і Україною держава-агресор під приводом «евакуації» здійснює примусове переміщення українців до росії чи білорусі, які опинились на захоплених ворогом територіях. Такі випадки відбуваються на території Донецької і Луганської областей, Маріуполі та інших містах. Місцевих жителів, зокрема дітей, жінок часто переміщують до «фільтраційних таборів» у Донецьку, Новоазовську, а потім можуть відправити далі на територію Росії в Таганрог, Ростов-на-Дону, Вороніж і т.д.

Як кваліфікувати примусове переміщення українців до росії з позиції міжнародного права?

Примусове переміщення українців до росії чи білорусі ми також спостерігаємо ще з 2014 року на окупованих рф частинах Донецької і Луганської областей, Криму відносно нелояльного цивільного населення, серед яких духовенство ПЦУ, вчителі української мови, журналісти, активісти та інші. Такі заборонені міжнародним правом дії часто в ЗМІ називають «депортацією», але варто уточнити і розмежувати цей термін від іншого терміну «насильницького переміщення осіб».

Норма 129 звичаєвого міжнародного гуманітарного права, ст. 49 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (1949) забороняють, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави. Римський статут Міжнародного кримінального суду (РС МКС) у статті ст. 8(2)(a)(vii) також кваліфікує «депортацію або насильницьке переміщення» як воєнний злочин, а у разі наявності ознак широкомасштабності і систематичності, як злочин проти людяності за ст. 7(1)(d). При чому насильницькі заходи під час переміщення не обов’язково означають застосовування фізичної сили, це може бути і погроза силою або примушування, викликане, наприклад, страхом перед насиллям, грубим примусом, затриманням, психологічним тиском або зловживанням владою щодо такої особи, або використання обстановки, що характеризується примусом.

Схожі між собою поняття «депортація» та «насильницьке переміщення осіб» передбачають недобровільне, протиправне переселення цивільних осіб за межі території їх постійного проживання. Але відмінність між ними підкреслюється, наприклад, в рішеннях Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії у справах “Prosecutor v. Krstic” (2001), “Prosecutor v. S. Milosˇevic” (2004). В цих рішеннях наголошується, що різниця між депортацією та насильницьким переміщенням населення полягає лише в тому, чи при цьому перетинається державний кордон.

Депортація – це переміщення однієї чи більше осіб із території однієї держави на територію іншої держави з перетинанням державного кордону. Насильницьке переміщення передбачає переміщення однієї чи більше осіб у межах території однієї й тієї держави. Тобто, якщо ми говоримо про переміщення цивільного населення в межах території України, то юридично правильно використовувати термін «насильницьке переміщення осіб», якщо переміщення відбувається за межі території України – тоді використовуємо термін «депортація».

Якщо українцям все ж таки вдалося повернутися в Україну чи мають вони якось документувати інформацію про своє повернення?

Правоохоронними органами України вже відкриті кримінальні провадження за ст. 438 Кримінального кодексу України щодо порушення законів та звичаїв війни за фактом депортації та насильницького переміщення населення на окупованих територіях. Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі Карім Хан після звернення більше 40 держав-членів МКС розпочав розслідування міжнародних злочинів, пов’язаних із агресією Росії проти України, в тому числі воєнні злочини та злочини проти людяності, включаючи депортацію та насильницьке переміщення осіб. Таким чином всі особи, які причетні до вчинення міжнародних злочинів, правопорушень за законодавством України, в тому числі вище військово-політичне керівництво, будуть обов’язково рано чи пізно притягнуті до відповідальності.

У разі якщо особа є постраждалою від такого міжнародного злочину як депортація або насильницьке переміщення осіб, вона або її родичі обов’язково повинні:

звернутися із заявою про такий злочин до правоохоронних органів: поліції, прокуратури чи Служби безпеки України;
звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на електронну адресу [email protected] або зателефонувавши на Гарячу лінію 0 800 50 17 20;
заповнити форму повідомлення на сайті warcrimes.gov.ua, який був створений Офісом Генерального прокурора для документування воєнних злочинів.
крім того, також варто повідомити про такі випадки безпосередньо на електронну адресу Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, який збирає докази вчинення воєнних злочинів в Україні – [email protected]. У заяві за можливістю надайте детальну інформацію про те, звідки відбувалася депортація чи переміщення, в яких містах знаходилися фільтраційні табори, куди саме відправили після так званої перевірки, а також інформацію про окупантів, які причетні до таких дій, зокрема приналежність до певного органу влади, звання, особисті дані чи позивні. Ця інформація сприятиме розслідуванню відповідних злочинів та притягненню винних до відповідальності.

Чи були якісь правові кейси, коли країну яка насильно вивозила людей дійсно притягнули до відповідальності? Що для цього потрібно?

На жаль, практика щодо притягнення до міжнародної публічної відповідальності держав, які вчиняли депортації чи насильницькі переміщення цивільного населення не є поширеною, хоча всім відомі випадки таких протиправних дій з боку Радянського Союзу щодо примусового переміщення українців, кримських татар, Гітлерівської Німеччини щодо депортації і насильницького переміщення євреїв тощо.

Через складність притягнення держав до міжнародної відповідальності численні міжнародні організації або їх органи неодноразово вимагали припинити подібну практику з депортації або насильницького переміщення осіб, наприклад, Рада Безпеки ООН зверталась у своїх резолюціях до всіх сторін конфлікту на території колишньої Югославії (1992), Нагорного Карабаху (1993), Руанди (1994), Хорватії (1995), Судану (2004), Генеральна Асамблея ООН щодо Ізраїлю (1981-1985), Іраку (1992), М’янми (2004), Комісія ООН з прав людини щодо Судану (1995), М’янми (1993), Бурунді (1993) тощо.

У той же час набагато ширшою є практика з притягнення до індивідуальної міжнародної кримінальної відповідальності військових, військово-політичного керівництва держав за вчинення депортації або насильницького переміщення осіб, зокрема в Міжнародному трибуналі з колишньої Югославії (МКТЮ) та Міжнародному кримінальному суді (МКС).

Щодо МКТЮ, то знаковими в цьому питанні є справи “Prosecutor v. Krstic” (2001), де Трибуналом було притягнуто до відповідальності офіцера Армії Республіки Сербської (VRS) Радислава Крстіча за його дії щодо депортації і насильницького переміщення цивільного населення Сребрениці на території Боснії і Герцеговини. Трибунал кваліфікував такі дії як злочини проти людяності. Схожі звинувачення були також висунуті з боку Трибуналу щодо колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича у справі “Prosecutor v. S. Milosˇevic” (2004).

Якщо говорити про МКС, то знаковими справами тут є “Prosecutor v. Harun” (2007) і “Prosecutor v. Kushayb” (2007). В першій справі МКС виданий ордер на арешт Міністра внутрішніх справ Судану Ахмеда Харуна, а в другій – члена Сил народної оборони (PDF) і керівника Міліції/Джанджавід Алі Мухаммеда Алі Абд-аль-Рахмана («Алі Кушайб»). Обидва обвинувачені ймовірно вчинили насильницьке переміщення в різні періоди сумарно більше 60 тисяч місцевих жителів на території Дарфуру, району Судану. З 5 квітня 2022 року після 20 років переховування другий обвинувачений Алі Кушайб постав перед МКС, добровільно здавшись в ЦАР у червні 2020 року.

Подібна практика ще раз підтверджує, що всі, хто причетний до вчинення міжнародних злочинів в Україні, зокрема це військові, військово-політичне керівництво РФ, які вчиняють в тому числі примусове переміщення українців до росії, обов’язково рано чи пізно постануть перед правосуддям і будуть притягнуті до відповідальності.

▼Поділіться і розкажіть друзям▼